Стоматолог, якому дякують сотні матусь. Людина, яка відвідала 45 країн і не збирається зупинятися. Це Андрій Іонов. Наше об’ємне інтерв’ю, яке ми поділили на дві частини.

Розкажіть трішки про себе. Чим на даний момент займаєтеся?

Мене звати Андрій, мені 28 років. Я народився і живу в м. Самборі. Радію, що живу саме тут. Бо не зважаючи на велику кількість міст, які я встиг відвідати – тут найкраще життя.

Колись, коли я був малий, моя бабця часто розповідола мені казки, як і кожній малій дитині. Вона розширювала мій світогляд різними народними приказками, які прийшли із глибин народу. І одну я пам’ятаю і досі: “Де народився там і пригодився”. Насправді, живучи у Самборі я відчуваю колосальну підтримку рідної землі і мені тут все вдається.

До цього я навчався у Франківську, інтернатуру я проходив у Києві, де я дякую своїм вчителям, одним із найкращих в Україні. Саме там я почав свої перші кроки у дитячій стоматології. Вважаю, що працював в одній з найкращих клінік в Україні, де робив перші кроки у непростій професії.

В силу того, що мені категорично не подобаються великі міста, шум великого міста він просто втомлює мене. І не зважаючи на велику кількість переваг, я вирішив повернутися до рідного Самбора і тут робити своє майбутнє.

Зараз всім чим займаюся, я абсолютно задоволений. Мені подобається місце де я виріс і народився, я не планую нікуди перебиратися і зараз все чим я займаюся – це лікую діток. І мені це подобається.

Ви – дитячий стоматолог. У якому віці до Вас прийшла думка, що ви повинні стати саме ним. Що спонукало Вас?

Впереш в житті до голови мені прийшла ця ідея, коли ми з моїм другом, одногрупником, ще за студентських часів поїхали волонтерами до Китаю, де працювали у дитячому таборі. Наша робота полягала в тому, щоб ми наглядали за дітьми, робили з ними зарядку, навчали і спілкувалися з ними лише англійською, бо китайської ми не знали. І двом хлопцям, в деякій мірі, які ще самі були дітьми потрібно було знаходити з ними спільну мову.

Я побачив, що мені це вдається. Навіть краще, ніж моєму другу. Незважаючи на мовний барєр, інший культурний рівень між нами і ними – все було гаразд і мені це сподобалося.

Втім, навтіь після цих сорока днів в мене не виникла ідея лікувати дітям зуби. В мене вперше виник позитивний контакт з дітьми. Я навчився справлятися з їх емоціями і поведінкою. А в дитячій стоматології це неабияк важливо. Надалі я був більш відкритіший до дітей, працюючи спершу асистентом, а згодом вже стоматологом.

Андрій Іонов

Перша дитина яку я пролікував, це було ще давно, я проходив інтрентуру, очний цикл в Київській області. До мене прийшла дівчинка з дідусем. Їй було 3 роки. В цей момент, я признаюся чесно, не розумів, як взагалі працюваи з дітьми, але мені зайняло 30 секунд, щоб посадити її в крісло. Вона усміхалася, сиділа в кріслі і за 15 хвилин я зробив їй першу дитячу пломбу в своєму житті. Були шоковані всі: дідо, я і дівчинка. Я вирішив шо мені це вдається, я задумався, що можу це робити і  воно приносить мені задоволення. Знаючи себе, для мене, як для особистості, найбільш важливим в роботі є, як і для кожного, – воля. Мене не можна змусити, те, що мені не подобається робити. А у випадку роботи з дітьми, це приносить мені кайф.

Чому саме вирішили бути дитячим стоматологом, а не лікувати дорослих?

Почнемо з того, що дорослих я теж лікую. Деякі кажуть, що лікую теж непогано, деякі просто мовчать. Але от з дітьми я люблю працювати, я  відчуваю, що мені це приносить задоволення. З дорослими теж, але я не проводжу так весело час, як з дітьми.

Чи не важко працювати із дітьми? Пам’ятаєте якихось неслухняних пацієнтів?

Я вже вкотре повторюся, я люблю це. В цьому я бачу своє призначення. Я дійсно отримую від цього задоволення і для мене це є якоюсь вищою метою зрбити так, щоб більше дітей боялося менше стоматологів.

Неслухняних пацієнтів пам’ятаю. Більшість дітей, які лікували в інших закладах зуби, навіть з інших районів, мають дентфобію. Вони бояться стоматолога, панічно і мені доводитсья робити так, щоб вони назавжди забули цей страх.

Який найцікавіший випадок під час прийому або лікування із Вами трапився?

Найбільше мені запам’яталася дівчинка, яка чекала мене в коридорі з татом. Як тільки вона зайшла в кабінет, закрила руками своє лице і почала плакати. Про лікування мова вже не йшла. І ніхто б не міг подумати, що згодом, я пролікую їй всі зуби. Дякуючи татові, всій нашій праці, вони до мене приходили шість разів. Я почав лікувати зуби їй із другого візиту, але на шостий візит ми вже повністю лікували, не нехтуючи навіть неприємними процедурами, такими як місцева анестезія. 

В моїй практиці, такі історії трапляються щодня, бо я працюю з дітьми і ставлю собі за мету, пролікувати, реабілітувати їх страх, щоб вони ніколи більше не боялися стоматолога.

Ви багато часу приділяєте роботі, відвідуєте різне навчання. Раніше, Ви були у Фінляндії. Що Вас там вразило?

Фінляндія це окрема тема. Це рубікон, рубіж, де я почав зовсім по-іншому думати в багатьох сферах. Фіни навчили мене чисти зуби. Це може звучати дивно. Я був вражений самою системою стоматологічної профілактики в Фінляндії. 

Діти в них чистять зуби прямо в школі. Це неймовірно в наших реаліях. Я маю в планах впровадити ті речі, які я там побачив, якщо не на національному рівні, то хоча б на обласному. Слід зауважити, що в Україні близько 90% людей мають карієс. А у Фінляндії до 16 років, згідно статистики, діти майже в 90% не мають карієсу. Тобто профілактина і гігєна – це найголовніше.

Декілька років тому, я спілкувався з  професором Віденьського університету стоматології,  дитячим стоматологом Петрою Драбо і вона сказала мені те, що мене сильно вразило. В Австрії, де медична сфера на дуже хорошому рівні, дитяча стоматологія почала розвиватися лише у 80-х роках. Ця сфера важка, і не усі хочуть в ній працювати.

Ви – один із найкращих дитячих стоматологів в нашому регіоні. Вас рекомендують та Вам дякують десятки матусь. Що у ці моменти Ви відчуваєте?

Дякую Вам за таку оцінку. Стосовно питання, насправді, я звичайний стоматолог. Я ніколи не міг зрозуміти, чому мені настільки часто про це говорять. Я просто роблю свою роботу, роблю з душею і завжди керуюся якоюсь вищою метою, а не просто тим, що я запломбую «дирочку» в зубі. Намагаюся донести до батьків, дітей, що ми маємо слідкувати за своїм здоров’ям і не тільки за зубами.

Не буду лукавити, приємно чути хороші відгуки. Вони теж надихають, вони дають зрозуміти, що ти рухаєшся в правильному напрямку і твій вектор руху дає свої плоди. Тому, це завжди приємно, як і для будь-кого отримувати адекватну моральну віддачу за твої старання.

Ви багато подорожуєте і вже відвідали 45 країн. Куди плануєте поїхати далі?

Подорожі, це дійсно окрема тема. Це друга частина мене. Будь-яке місце, де я був воно запам’яталося мені, бо країни я ніколи не обирав сумбурно. Мені завжди цікаво поїхати туди – де я їздив. І 45 країн, це 45 різних історій. І я не збираюся зупинятися.

Більшість людей, питають мене, як такі дві різні стихії, поєднуються в мені? Подорожі і така консервативна робота. Але, в цих двох протилежностях  і є весь я. Можливо, цей нестандартний підхід, яким я керуюся коли не вдається пролікувати дитину з певними труднощами, він десь у мене там, якась доля авантюризму, яка була в подорожах. Тому тут одна сторона підтримує іншу. Це дає свій результат.

Це не буде для когось секретом, як це розвиває світогляд. Мусить бути якийсь в навіть в школах предмет, який нашим майбутнім українцям, нашим дітками пояснить, що коли поїхати в Азію – там навчитеся любити природу, в Європу – навчитеся заробляти гроші і бути дисциплінованим, в Північні країни – навчитеся чистити зуби, на Південь – крім бронзової засмаги, ви навчитеся любити життя, радіти кожній митті. Я згадаю зараз Бразилію, де я лежав в Ріо-де-Жанейро на найкращих пляжах Копакабани, маючи в кишенях не більше декількох доларів, але тим не менше я був щасливим. 

Подорожі – це ціла філософія, ціле життя. Інколи мене так дивують фрази людей, які ставлять собі за мету цілого життя поїхати в якусь одну країну. Але як хтось говорив – це можна зробити і в кінці місяця. Більшість людей у нас витрачають гроші на інші речі. 

Далі я планую подорожувати, коли закінчиться уся ця історія з COVID-19. Наступною моєю країною буде Куба. Після смерті Фіделя Кастро там відбуваються зміни, а я б хотів подивитися на ту стару Кубу, якою вона була останнє століття. Я хочу побачити ту атмосферу, яка була. Вона дуже швидко зараз змінюється під впливом Америки, і навіть може стати одним із її штатів. Не в політичному плані, а у плані культури. 

Яка країна Вас надихнула та куди б Ви повернулися ще не один раз?

Кожна з країн надихнула мене по-своєму. З кожної країни я взяв щось своє. Коли я був у Бразилії, я гостював в одного дуже відомого лікаря, він дав мені дуже хороших порад, які я зараз використовую в своїй практиці і загалом в житті. Країни надихають, але люди яких ти там зустрічаєш, їх не можливо забути. Вони змінюють твоє життя, однозначно.

Але, якщо конкретніше, в США я би хотів повернутися ще раз. Мені цікаво було б побачити ще Каліфорнію. Бо я відвідав Ньою-Йорк і жив в столиці – Вашингтоні.

Кінець першої частини. Далі буде.

Підготовлено редакцією www.sambir.lviv.ua

 Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на "Оперативні новини Самбора"
 Приєднуйся до нас: "У Facebook"

Поширити:

Напишіть коментар